Суспільно-політичні трансформації та воєнне протиборство в Центральній Україні у 1918-1919 роках

Анотація

У статті проаналізовано суспільно‑політичні трансформації та воєнне протиборство в Центральній Україні у 1918–1919 рр. крізь призму взаємодії «центру» (УЦР, Гетьманат, Директорія УНР) і низової військово‑політичної самоорганізації селянства. На основі зіставлення загальнодержавних рішень з локальними кейсами Київщини, Уманщини, Єлисаветградщини та Холодного Яру уточнено механізм виникнення «паралельних юрисдикцій» і показано, як початкова самооборона швидко еволюціонувала в отаманщину – ресурс мобілізації та водночас чинник руйнування військової вертикалі. Отримані висновки уточнюють логіку дезінтеграції державності в революційну добу та можуть бути використані для подальших регіональних студій Української революції.

Наукова новизна полягає в тому, що в статті показано, як рішення й слабкість центральної влади позначалися на житті та безпеці в Центральній Україні, і через це уточнено механізм появи «паралельних юрисдикцій» – ситуації, коли одночасно діяли кілька владних порядків, що змагалися між собою. Обґрунтовано причинно-наслідкову схему втрати реального контролю над регіоном: інституційна слабкість уряду сприяла зростанню довіри до місцевої збройної самоорганізації; далі насильство розпорошувалося між різними силами, а зрештою руйнувалася єдина система управління. Також конкретизовано поняття «множинної суверенності» як реальну практику співіснування кількох центрів влади, які одночасно претендували на право керувати, карати й захищати людей у революційну добу.