Формування позиції США щодо військово-політичного конфлікту в Сирії в українській історіографії

Анотація

Узагальнено підходи українських дослідників, які аналізують геополітичні, безпекові та гуманітарні аспекти військово-політичного конфлікту в Сирії (2011–2024). Наголошено, що попри наявність окремих студій, комплексного огляду української історіографії проблеми досі бракує. Метою дослідження є систематизація цих напрацювань та виявлення провідних інтерпретацій щодо ролі США у сирійській війні. Простежено оцінки українських дослідників щодо ключових підходів різних президентських адміністрацій США до сирійської кризи: від спроб підтримати помірковану опозицію, стримати застосування хімічної зброї та сформувати антитерористичну коаліцію – до ударів у відповідь на злочини режиму Башара Асада та поступового перегляду американської стратегії на Близькому Сході. Констатовано, що частина українських науковців вказували на той факт, що нерішучість окремих кроків Вашингтона сприяла посиленню впливу Росії, Ірану й “Хезболли”, що забезпечило Башару Асаду збереження влади та продовження репресій, тоді як недостатня підтримка помірної опозиції створила умови для зростання радикальних угруповань. Зроблено висновок, що українські автори загалом сходяться на тому, що політика США була непослідовною, а її обмеженість посилила гуманітарну катастрофу й змінила баланс сил у регіоні на користь авторитарних акторів. Як іронічно відзначали деякі українські дослідники питання, американці, які досі намагалися активно не втручатися в гостру боротьбу громадянської війни в Сирії, у визначальний для цієї країни момент повалення режиму Б. Асада наприкінці 2024 р. не мали відповідно і впливу на те, які саме сили мали б взяти участь у захопленні влади. За таких обставин і Джо Байдену в останній місяць своєї каденції, і вдруге обраному президентом США Дональду Трампу залишалося лише налагоджувати зв’язки з нововстановленою сирійською владою,  йти на компроміси – аж до сприяння легітимізації повстанської групи Хаят Тахрір аш-Шам та її лідера (а відтак – і очільника Сирії) Абу Мухаммада аль-Джулані в очах міжнародної спільноти би принаймні у такий спосіб унеможливити відродження «Ісламської держави» у цьому регіоні, а в самій Сирійській державі – забезпечити відбудову після понад десятиліття війни та руйнувань, відмову від запровадження в країні шаріату, а також відокремлення релігії від державного сектору й освітнього процесу, створення інклюзивного уряду, а також забезпечення того, щоб терористичні організації не могли діяти на території країни.