Суспільно-політичні настрої населення Франції у другій половині XIX ст.

Анотація

Метою статті є аналіз cуспільно-політичних настроїв населення Франції у другій половині XIX ст., з урахуванням змін політичних режимів в країні.

Методологія дослідження містить необхідні принципи: науковості, історизму, авторської об’єктивності. У статті використано  методи  аналізу, синтезу, узагальнення; порівняльний (для аналізу суспільно-політичної ситуації у різні періоди розвитку Франції в другій половині ХІХ ст.), історико-системний  (для аналізу владних відносин різних політичних режимів у країні).

Обмеження методологічної бази дослідження пов’язані з використанням лише доступних наукових праць зарубіжних дослідників даної проблеми, акцентуванні уваги переважно на відносини між владою та суспільством, відсутністю кількісних показників.

Наукова  новизна полягає  у комплексному  аналізі  змін та тенденцій у суспільно-політичних настроях населення Франції в періоди Другої імперії, Паризької комуни та Третьої республіки, а також ролі Римо-католицької церкви у тодішньому суспільстві.

Теоретичне значення статті полягає у спробі дослідити французьке суспільство у складні, переломні періоди другої половини ХІХ ст., глибше вивчити його взаємовідносини з владою; проаналізувати причини розколу суспільства на прибічників різних режимів.

Результати. Проаналізовано динаміку суспільно-політичних настроїв населення Франції у другій половині ХІХ ст. Охарактеризовано відносини між владою та суспільством у періоди Другої імперії, Паризької комуни та Третьої республіки, виявлено їх проблеми та спрямованість. Окрему увагу приділено ролі Римо-католицької церкви у суспільно-політичному житті країни.

На основі використаних опублікованих джерел та літератури здійснено спробу комплексного аналізу відносин між владою та суспільством у Франції в названий період.

Висновки. Суспільно-політичні настрої населення Франції у другій половині ХІХ ст. були складними та суперечливими. Це було пов’язано з тим, що такими ж складними були і владні відносини в країні. В основі проблем суспільної та політичної нестабільності були наслідки Великої Французької революції кінця XVIII ст., правління Наполеона Бонапарта, непримиренні протиріччя між прихильниками нового та старого устрою (монархістами та республіканцями), часті зміни політичних режимів, зовнішньополітичні поразки (наслідки франко-прусської війни 1870-1871 рр.). Крайнім проявом радикалізму стали події, пов’язані з існуванням та ліквідацією Паризької комуни. Ці події засвідчили про появу лівих політичних сил, що мали свої поняття про те, якою має бути влада та суспільство.

Після утворення Третьої республіки суспільно-політичну ситуацію в країні не можна було вважати стабільною, оскільки, незважаючи на прихід до влади республіканців, існувала значна кількість прихильників монархізму, авторитарної влади, посилення влади військових. Про це, зокрема, засвідчили події, пов’язані зі справою Буланже. Вони не були випадковими в умовах реваншистських настроїв значної частини населення Франції. З іншого боку, у політичному полі поступово формується ідеологія інтегрального націоналізму, що увібрала в себе настрої та тенденції суспільно-політичного розвитку країни протягом усього ХIX ст. Тенденції до демократизації суспільства пробивали свій шлях через корупційні скандали та захист невинних людей.

Римо-католицька церква у названий період продовжувала бути захисницею традиційних цінностей та понять, схиляючись до підтримки монархічних сил. Однак при цьому мала вибудовувати свої відносини з республіканцями.

Подальшого дослідження потребують відносини між правими та лівими політичними силами у Франції наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., суспільні настрої в умовах наближення Першої світової війни.