Дипломатичні відносини України і Турецької Республіки у 1991-2021 рр.: договори, персоналії, форми

Анотація

У науковій статті проаналізовано особливості формування українсько-турецьких дипломатичних відносин у 1991–2021 рр. Метою статті є здійснення огляду сучасного етапу дипломатичних відносин України та Турецької Республіки у 1991–2021 рр. та з’ясування основних форм дипломатії, що домінували під час взаємодії між Україною та Турецькою Республікою та аналіз ключових дипломатичних угод та впливу окремих персоналій на поглиблення дипломатичного процесу. Наукова новизна цього дослідження полягає у тому, що вперше було актуалізовано основні форми українсько-турецької дипломатії 1991–2021 рр. та обґрунтовано дипломатичні взаємодії між Україною та Туреччиною шляхом аналізу міждержавних дипломатичних актів. Метод моніторингу було застосовано для збору та систематизації інформації, абстрагування використовувалося з метою виділення ключових понять, абстрактно-логічний аналіз став основою формулювання висновків дослідження. Використання структурно-функціонального аналізу дозволило виявити вплив договірних актів на співпрацю Туреччини та України у 1991–2021 роках, а історико-системний метод було використано під час вивчення поглядів провідних турецьких урядовців на українсько-турецькі відносини. Результати цього дослідження демонструють, що головним фактором дипломатичних відносин України та Турецької Республіки, впродовж 1991–2021 рр. залишалося обмеження експансіоністських намірів рф. Особливо яскраво це показано на прикладі анексії Криму, яку, на прохання лідерів Меджлісу та громади киримли, було засуджено Турецькою Республікою. Також, в ході дослідження, було виявлено, що законодавчі акти, які регулюють українсько-турецької дипломатичні взаємодії, приймаються шляхом підписання письмових угод, дозволяючи сформувати принципи стратегічного міждержавного партнерства. Висновки дослідження вказують на зменшення ролі кулінарної та культурної дипломатії в українсько-турецьких відносинах в період 2014–2021 рр. та одночасний процес підвищення статусу освітньої, цифрової, економічної та таємної дипломатії. Також у висновках підкреслюється необхідність врахування вітчизняним дипломатичним корпусом особливостей роботи їх турецьких колег, які визначаються ідейними засадами концепції неоосманізму, як основи сучасної дипломатії Туреччини. Поряд з цим наголошується на важливості використання всіх форм дипломатичних відносин та можливостей українсько-турецького діалогу. Перспектива наступних досліджень полягає в аналізі текстів конкретних дипломатичних договорів, які ратифікувала Туреччина та Україна, з метою визначення балансу інтересів обох держав під час дипломатичної взаємодії.