Нелінійна природа часу: суфійська модель темпоральності як інтелектуальна парадигма

Анотація

У статті досліджується суфійська концепція темпоральності як багатовимірне явище, що мислиться одночасно в онтологічному, герменевтичному і в екзистенційному вимірах. На основі аналізу праць Румі, Аттара, Хафіза та традиції показано, що час у суфізмі не є лінійною онтологічною координатою, а постає як динамічний процес божественного самопроявлення (tajallī). Особливу увагу приділено концептам waqt («мить»), zamān («звичайний час») та dahr («вічність»), які формують альтернативну до західної філософії модель досвіду часу. У статті також запропоновано концептуальну модель суфійської темпоральності як нелінійної, рекурсивної та феноменально відкритої структури. Метою статті є комплексне дослідження суфійської концепції темпоральності як багатовимірної структури, що поєднує онтологічне саморозкриття буття, містичний досвід теперішньої миттєвості (waqt), герменевтичні механізми смислотворення та нелінійну динаміку часу, притаманну суфійській поетиці та метафізиці. Методологічна основа дослідження ґрунтується на інтердисциплінарному підході, який включає: герменевтичний аналіз текстів Румі, Аттара та Хафіза; феноменологічну реконструкцію досвіду містичної миттєвості; порівняльний аналіз темпоральних моделей у межах ісламської філософії; елементи фрактального та нелінійного моделювання для осмислення структурних характеристик суфійського часу. Результати. Дослідження показало, що суфійська темпоральність є інтегральною моделлю, у якій час виступає не фізичним параметром, а подієвим, смисловим та онтологічним простором. Виявлено, що waqt функціонує як точка прориву трансцендентного у емпіричне, містичний досвід переживається як згущена форма теперішнього, а поетична мова створює фрактальні структури смислотворення, які поєднують екзегетичний, емоційно-афективний та онтологічний виміри. Нелінійність суфійського часу виявляється через образи повторення, повернення, коливання та спірального руху, що структурно близько до сучасних моделей складних систем. Висновки. Суфійська концепція темпоральності постає як продуктивна інтелектуальна парадигма, що поєднує містичний, онтологічний та герменевтичний виміри часу. Модель часу, запропонована суфізмом, має потенціал для подальшого застосування в дослідженнях свідомості, інтерпретації містичних текстів та формування нових теоретичних парадигм у гуманітаристиці.