Оборонно-промисловий комплекс у суспільно-політичному дискурсі України першої половини 1990-х років

Анотація

У даній науковій статті розглянуто та проаналізовано місце і роль оборонно-промислового комплексу у суспільно-політичному дискурсі України першої половини 1990-х років. Простежено значення ОПК у контексті пострадянської трансформації відновленої Української держави, економічної кризи та становлення пріоритетів національної безпеки. Показано, що ОПК у публічних висловлюваннях політиків, парламентських дебатах та діяльності Кабінету міністрів України поставав з одного боку як стратегічний ресурс національної безпеки, а з іншого як непосильний тягар радянського минулого для бюджету молодої держави, яка перебудовувала економіку на ринкові відносини. З’ясовано, що суспільно-політичний дискурс формувався у руслі низки інколи протилежних векторів: від конверсії підприємств ОПК та експорту озброєнь як єдиного джерела швидких валютних надходжень, до ризиків деіндустріалізації та зниження рівня обороноздатності в умовах безпекових викликів. Звернена увага і на присутню риторику щодо приватизації підприємств ОПК, збереження їх у державній власності й проблеми фінансування оборонного замовлення. З’ясовано, що у своїй більшості політичні сили розглядали ОПК не як довгостроковий інструмент модернізації держави, а радше як важкий спадок тоталітарного минулого, що відображалось на кризовому стані галузі та подальшому зниженні технологічного потенціалу. Зроблено висновки про те, що відсутність державної стратегії розвитку ОПК, політична фрагментарність парламенту та, у своїй більшості, декларативність програм Кабінету міністрів України поглибили кризові явища в оборонній промисловості, що існувала між ідеєю забезпечення національної безпеки та хронічною нестачею фінансування.