Брест-Литовська мирна конференції 1918 р.: питання соборності України

Анотація

Стаття присвячена роботі делегації Української Народної Республіки на Брест-Литовській мирній конференції 1918 р., укладання мирного договору між Україною та країнами Четверного Союзу. Мирний договір, укладений УНР із державами Четверного Союзу в Брест-Литовську 9 лютого 1918 р., був першим великим зовнішньополітичним актом України та першим світом у світовій війні 1914–1918 років. З боку УНР це був вимушений крок. Центральна Рада не мала наміру порушувати союзницькі зобов’язання російської імперії щодо держав Антанти, проте укладання більшовицьким урядом росії перемир’я на фронті і розпочаті ним сепаратні переговори з Четверним блоком змусили уряд УНР включитися в мирний процес у Брест-Литовську для захисту національних інтересів українців.

Проаналізовано місце України в політиці Центральних держав у зв’язку з мирними переговорами. У праці відзначено ініціативність українських дипломатів, які всупереч урядовим інструкціям діяти спільно з російськими, знехтували вказівками, переконавшись у ворожому плані росії. Делегація УНР розпочала самостійні переговори з Центральними державами, які представляли весь Четверний Союз. У Брест-Литовську стали паралельно проходити дві конференції: одна між Четверним Союзом та росією, інша – між Четверним Союзом та Україною.

За умовами мирного договору, УНР мала отримати Холмщину, окуповану Центральними державами. Австрія зобов’язалася створити з українських Східної Галичини та Північної Буковини автономний коронний край. У межах краю українцям мало бути надано самоврядування. Тобто у територіальному та політичному питаннях українські дипломати досягли максимуму можливого.

Укладення вигідного для України Брест-Литовського мирного договору було визначним успіхом української дипломатії. Після цього військова допомога Центральних держав дозволила Центральній Раді звільнити Україну від російсько-більшовицької навали. Це продовжило існування Української держави, її боротьбу за незалежність.