Цифрова дидактика і межі людяності: філософсько-антропологічний підхід

Анотація

Сучасна освіта перебуває у стані глибоких трансформацій під впливом цифрових технологій, які змінюють традиційні форми навчання, способи взаємодії між викладачем і студентом та процес формування особистості. Цифрова дидактика відкриває нові можливості: індивідуалізацію навчання, швидкий доступ до інформації, інтерактивність та доступність освітнього процесу у будь-який час. Водночас вона створює виклики, які мають філософсько-антропологічний вимір: обмеження живого контакту, зменшення можливості емпатії, рефлексії та усвідомленого формування власної позиції. У статті досліджується, як цифрове опосередкування навчання впливає на людяність, автономію та моральну відповідальність учасників освітнього процесу. Використовуючи філософсько-антропологічний підхід, аналізуються класичні та сучасні концепції людяності, включно з працями Ганса-Георга Гадамера, Мартіна Гайдеґґера та Лючіано Флоріді, а також підходи до технологічно-педагогічної компетентності (Мішра та Келер, 2006). Зокрема, розглядаються онто-екзистенційний, когнітивно-інформаційний, етичний та діалогічний виміри цифрової дидактики. Показано, що технології можуть бути інструментом розвитку критичного мислення, моральної рефлексії, емпатії та автономності, якщо їх використовують усвідомлено. Дослідження підкреслює, що цифрова освіта має доповнювати живий діалог, а не замінювати його, зберігаючи гуманістичну орієнтацію та сприяючи формуванню відповідальної, морально рефлексивної особистості. Висновки мають практичне значення для розробки освітніх стратегій, інтеграції цифрових платформ та формування педагогічних підходів, які підтримують людяність у навчанні.