Самотність в романі Александра Троккі «Молодий Адам»: феноменологічний та психоаналітичний виміри

Анотація

Дана стаття є спробою «адекватного дослідження людського досвіду». Філософською підставою дослідження виступає ідея Р. Декарта, що підіймається в «Метафізичних розмислах» в якій мислитель протиставив душу тілу, вказуючи на їх радикальну відмінність у способах світопізнання. За свою ідею Декарт піддається критиці з боку М. Мерло-Понті, який вважав, що онтологічному дуалізму не вистачає аналізу фізіології та психопатологій, вивчення яких розвивається з ХХ ст. Тому у статті на прикладі роману відомого ірландського письменника А. Троккі «Молодий Адам» проводиться феноменологічний та психоаналітичний аналіз (на основі ідей Е. Гусерля та Ж. Лакана) поведінки головного героя Джо з ціллю ілюстрації можливостей дослідження досвіду людини. Автор береться аналізувати людський досвід на основі тих ідей, які беруть свій початок від Р. Декарата до Е. Гусерля і М. Мерло-Понті у їх поєднанні з структурним психоаналізом Ж. Лакана.

Щодо ілюстративного матеріалу, а саме роману А. Троккі «Молодий Адам», який був написаний у 1954 році, то він просякнутий ідеями феноменології та психоаналізу, під вплив яких вочевидь потрапив автор. Головний герой роману Джо може пізнавати світ лише на досвіді власної тілесності, а люди для нього – це лише перебіг предметів та форм (за Е. Гусерлем). Але досвід світоспоглядання Джо є викривленим з причини того, що він не пройшов стадію дзеркала (Ж. Лакан) і тепер його власний досвід та сприйняття буття та часу в романі є химерними та викривленими. Час не є для нього лінійним, а події та люди залишаються лише рухом інтенціних предментностей.

Також для аналізу досвіду людини в статті використані ідеї Ж. Лакана, які влучно описані в книзі А. Руса «Лакан. Вступ до структурного психоаналізу»: три концепти становлення людини – Реальне, Уявне та Символічне.