Люди з особливими потребами – жертви нацизму та пам’ять про них у Дніпропетровській області

Анотація

Метою дослідження є вивчення політики пам’яті стосовно вбитих нацистами людей з особливими потребами на території Дніпропетровської області у роки Другої світової війни. У центрі уваги — маловідомий аспект політики «расової гігієни», спрямованої на фізичне знищення осіб з інвалідністю, яких нацистська ідеологія вважала «життям, негідним існування». Основою джерельної бази стали матеріали регіональних архівів, зокрема фондів колишнього КДБ, публікації місцевих краєзнавців, дані дослідницьких проєктів Об’єднаної єврейської общини України та спогади свідків подій. Результати дослідження засвідчують, що у Дніпропетровській області діяла системна нацистська політика фізичного знищення людей з інвалідністю, яка реалізовувалася через мережу спеціалізованих медичних установ та під час масових каральних акцій. У радянський період ця проблема залишалася замовчуваною через ідеологічну установку на уніфікацію жертв нацизму без виокремлення окремих соціальних чи етнічних груп. Лише з 1990-х років відбувається поступове відновлення пам’яті про цих людей: встановлюються пам’ятні знаки, проводяться меморіальні заходи, з’являються тематичні музейні експозиції, у краєзнавчих та освітніх практиках формується інклюзивний підхід до історії. Висновки дослідження підкреслюють, що осмислення трагедії людей з особливими потребами як жертв нацизму є важливою складовою формування колективної історичної пам’яті регіону та сучасної гуманістичної культури України. Вшанування цих жертв має не лише історичне, але й етичне значення, адже воно сприяє розвитку інклюзивного суспільства, заснованого на повазі до людської гідності, прав людини та соціальної солідарності. Збереження пам’яті про ці події є актом історичної справедливості.