Історико-філософські витоки сучасних управлінських парадигм

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз історико-філософських витоків управлінських парадигм, що є актуальним в умовах кризи традиційних ієрархічних моделей, яка вимагає глибокого переосмислення їх фундаментальних засад. Метою роботи є систематизація зв'язку між фундаментальними змінами у філософському світогляді та еволюцією управлінської думки. Це досягається шляхом цілісного генеалогічного аналізу, що вибудовує єдиний еволюційний ланцюг «філософська ідея → управлінська парадигма», чим заповнюється прогалина у науковій дискусії, що стосується відсутності системного простеження цих зв'язків.

Доведено, що кожна домінуюча парадигма є прямим відображенням інтелектуального клімату своєї епохи. У дослідженні простежено еволюційний шлях: від прото-управлінських ідей спеціалізації в античності (Платон) та прагматичного повороту Ренесансу (Макіавеллі) до механістичної парадигми Просвітництва. Саме вона породила класичну школу менеджменту (Тейлор, Вебер), що розглядала організацію як раціональний, знеособлений механізм. Показано, що гуманістичний поворот у філософії XX століття став реакцією на дегуманізацію, що призвело до сприйняття організації як соціальної системи, де ключову роль відіграють міжособистісні стосунки та групова динаміка. Нарешті, встановлено, що сучасні гнучкі та мережеві парадигми (Agile) є практичним втіленням філософії постмодернізму з її скептицизмом щодо універсальних істин, ідеями невизначеності та деконструкції ієрархій, що легітимізувало появу самоорганізованих структур.

Наукова новизна роботи полягає у здійсненні цілісного генеалогічного аналізу, що вибудовує єдиний еволюційний ланцюг «філософська ідея → управлінська парадигма». Практичне значення полягає в тому, що результати дослідження надають керівникам світоглядне підґрунтя для критичної оцінки, стратегічного мислення та побудови більш стійких і адаптивних організаційних моделей.