Інформаційні технології в освіті: інноваційні підходи до навчання у вищих навчальних закладах України (друга половина ХХ ст.)

Анотація

У статті розглядається еволюція використання комп’ютерних технологій у вищій освіті – від перших навчальних систем 1960–1970-х років до сучасних цифрових платформ. Аналізується розвиток навчальних засобів у США, Великобританії, Радянському Союзі та Україні, зокрема їх роль у формуванні індивідуалізованого підходу до навчання. Окрему увагу приділено першим комп’ютерним навчальним системам, орієнтованим на програмування, та їхньому впливу на подальший розвиток освітніх технологій. Мета роботи полягає в аналізі та висвітлення інноваційних підходів до навчального процесу в закладах вищої освіти України. Досліджується розвиток автоматизованих навчальних систем, створених в Інституті кібернетики АН УРСР під керівництвом В.М. Глушкова, починаючи з 1960-х років. Аналізується задачний підхід до взаємодії людини з електронними цифровими обчислювальними машинами та його роль у формуванні автоматизованих навчальних систем. Окреслено чотири ключові етапи розвитку цього підходу, включаючи формування теоретичних засад, розробку програмного забезпечення та перевірку ефективності навчальних систем. Окрема увага приділена системі «Педагог» та іншим навчаючим платформам, розробленим на базі ЕОМ серії «Дніпро». Стаття висвітлює значення задачного підходу у вдосконаленні методів комп’ютерного навчання та організації ефективного діалогу між людиною та обчислювальною машиною. Проаналізовано підходи до проєктування мобільних інструментальних пакетів прикладних програм, зокрема спеціалізованої мови, адаптованої до архітектури міні- та мікро-ЕОМ. Окрему увагу приділено природномовним діалоговим системам, у яких лінгвістичний процесор відіграє ключову роль. Висвітлено дослідження Ю.І. Машбіця щодо дидактичних моделей комп’ютерного навчання, що ґрунтуються на психологічних аспектах організації діалогу між учнем і системою. Представлено підходи до створення ЕНС, що базуються на моделі навчального процесу з адаптацією завдань до характеристик учня та механізмами діагностики помилок. Робиться висновок про те, що сучасні платформи значно розширили можливості навчання, порівняно з ранніми системами, які мали обмежені дидактичні можливості