Оборонно-промисловий комплекс у діяльності Верховної Ради УРСР: між спадщиною СРСР і формуванням національної безпеки (1990–1991 рр.)

Анотація

Дана наукова стаття присвячена аналізу місця оборонно-промислового комплексу (ОПК) у діяльності Верховної Ради Української РСР у 1990–1991 рр. Показано, що в умовах українського державотворення тодішня політична еліта мусила зробити вибір між збереженням радянського спадку та підпорядкованості союзному Центру і формуванням власної системи національної безпеки. Проаналізовано і надано оцінку парламентським дискусіям, що розгорталися між опозиційною «Народною Радою» та комуністичною більшістю «Групи 239». З’ясовано, що саме проблеми конверсії підприємств оборонної промисловості стали одним із ключових маркерів різноманіття політичних орієнтацій у парламенті.

Звернено увагу на те, що у візії демократичної опозиції підпорядкування підприємств ОПК стало складовою процесу становлення національних Збройних Сил і розглядалося як важливий компонент реального державного суверенітету. Крім того депутати обстоювали необхідність не лише зменшити витрати на оборону та утримання підприємств ОПК, але й їхньої переорієнтації на виробництво товарів широкого вжитку, що була продиктована специфікою соціально-економічних умов. Своєю чергою комуністична більшість балансувала між лояльністю до союзного Центру і необхідністю реагувати на зростаючий суспільний запит щодо економічної та політичної самостійності Української РСР.

У статті на основі парламентських виступів простежено трансформацію підходів до функціонування ОПК, проблемні питання і явища у військово-промисловій галузі та шляхи їх вирішення. Окреслено генезу ідеї власності й підпорядкованості об’єктів ОПК на території республіки починаючи від збереження контролю з боку союзного Центру до ідеї переведення їх у підзвітність республіканським органам влади, зокрема Верховній Раді УРСР. Показано, що дискусії навколо питань ОПК стосувалися не лише економічного чи соціального, але й передусім політичного вимірів. Поряд із спробами інтеграції оборонної індустрії в економіку через її конверсію, існувало розуміння її важливості для посилення обороноздатності як компоненту з майбутньої незалежної держави.

Зроблено висновки про те, що в умовах проголошення Декларації про державний суверенітет Української РСР відбувався не лише пошук ефективних моделей управління підприємствами ОПК, але й зародження національного політичного консенсусу щодо потреби в зменшенні залежності від союзного Центру, а дебати навколо майбутнього підприємств оборонної промисловості стали важливою складовою державної політики безпеки ще до офіційного відновлення незалежності України