Князь Василь-Костянтин Острозький і українське козацтво: динаміка відносини і взаємодії

Анотація

У статті проаналізовано складні і суперечливі взаємини князя Василя-Костянтина Острозького з українським козацтвом у другій половині ХVІ століття. Мета статті – дослідити взаємозв’язки князя В.- К. Острозького з представниками українського козацтва наприкінці ХVІ століття. Методологічною основою дослідження стали хронологічний, історико-ретроспективний та системно-структурний методи. Розглянуто різні погляди сучасників та істориків на взаємини князя з козацтвом. Підкреслено, що Острозький балансував між необхідністю захисту власних володінь від козацьких набігів та прагненням зберегти авторитет у козацькому середовищі, особливо під час повстань Косинського та Наливайка. Визначено, що Острозький мав власну стратегію щодо козаків, яка часто не співпадала з очікуваннями польської корони. У 1560-х рр., попри королівські накази, князь співпрацював з козаками, залучаючи їх до військових кампаніях. З 1570-х рр., через байдужість королівського уряду до оборони, Острозький проводив самостійну політику, зокрема підтримуючи претензії Івана Підкови на молдавський престол, хоча офіційно відмовляв йому в допомозі. Зазначено, що Острозький обрав шлях примирення і нейтралітету, уникаючи прямої конфронтації з козаками, які часто походили з земель, якими володів князь. Розглянуто процес ускладнення відносин князя Острозького з козацтвом, що відбувався наприкінці ХVІ століття, коли козаки під приводом Кшиштофа Косинського грабували маєтки Острозьких. Після нападу на волинські володіння, було вжито заходів, побудовано укріплення і перекрито шляхи повстанцям. У 1593 р. княжі війська здобули перемогу під П’яткою, що завершилося миром. Проаналізовано постать князя у контексті повстання Северина Наливайка і визначено, що попри чутки та їх підтвердження на допиті про таємні зв’язки Острозького з Наливайком, князь залишився нейтральним і не надав війська для придушення бунту. У висновках зазначено, що князь Острозький прагнув зберегти своє становище впливового руського православного магната, який захищає свої володіння, виступає захисником «народності» та православної віри, уникаючи при цьому прямої конфронтації з польською короною.