Вклад Кирила Трильовського у поширенні козацьких традицій і символіки ХVІ – ХVІІІ ст. в українському січовому русі на Покутті початку ХХ ст.

Анотація

Дослідження спрямоване на вивчення діяльності січового руху на Покутті в умовах політизації українського національного руху на початку ХХ ст. Наукова новизна полягає в аналітичному осмисленні впливу козацьких традицій і символіки на діяльність осередків товариства «Січ» на території краю.

Метою статті є вивчення вкладу Кирила Трильовського у поширенні козацьких традицій і символіки XVI – XVIII ст. в українському січовому русі на Покутті початку ХХ ст.

Методологія дослідження базується на принципах історизму, об’єктивності, науковості, системності. Використано загальнонаукові та спеціальні наукові методи, зокрема порівняльно-історичний, аналітично-типологічний, історичної реконструкції, статистичний.

У результаті дослідження встановлено, що козацькі звичаї і традиції, які увібрали в себе українські січові товариства Покуття, пов’язані з проникненням запорізького козацтва на територію Західного Поділля і Прикарпаття у кінці XVI – XVII ст. Народ передав з вуст у вуста легенди про перебування козаків на Покутті. Чимало місцевих українців були нащадками козаків, що оселилися тут після ліквідації Запорозької Січі і пам’ятали свій козацький родовід.

Своєрідним центром продукування січових ідей на території Східної Галичини на початку ХХ ст., а отже і поширення козацьких традицій і символіки XVI – XVIII ст., став історико-географічний регіон Покуття. Активно долучився тут до розробки та впровадження цієї справи «батько» січового руху Кирило Трильовський. Під його орудою, незважаючи на постійні перешкоди та заборони влади, було розроблено й втілено в життя проєкти всієї потрібної атрибутики, в яких були присутні елементи козацько-гетьманської доби. Для товариств краю були характерними чесноти, типові для Запорізької Січі, – громадянськість, повага до закону, рівність, товариськість, моральність, пошана до своєї і чужої гідності. Завдяки старанням К. Трильовського місцеві січові осередки використовували козацькі елементи одягу, важливе значення надавалось зовнішньому оформленню – за прикладом Запорозької Січі жителі краю мали козацькі клейноди. Загальнокрайові січові свята увібрали в себе найкращі традиції зібрань козацьких рад XVI – XVIII ст. – здійснювалась урочиста хода, показувались фізичні вправи, звучали патріотичні пісні і промови.

Через «Січі» пройшли десятки і сотні молодих жителів краю, які на все життя зберегли січову виправку, високу моральність та громадську активність. Саме вони стали основою формування українського січового стрілецтва, прийняли участь у визвольних змаганнях українського народу 1918–1923 рр.