Губернатор та генерал-губернатор (військовий губернатор) у місцевому управлінні Південної України: особливості взаємодії (остання третина XVIII – початок ХІХ ст. )

Анотація

В статті розглядається механізм управлінської взаємодії між генерал-губернатором (військовим губернатором) та губернаторами Південної України впродовж останньої третини XVIII – початку ХІХ ст. Дослідження акцентує увагу на змінах моделей підпорядкування губернаторів генерал-губернаторам (військовим губернаторам) в різні історичні періоди, зумовлених як потребами імперської політики, так і особистісними впливами місцевих адміністраторів. Метою дослідження є аналіз особливостей взаємодії, підпорядкування губернатора генерал-губернатору (військовому губернатору) в адміністративному механізмі Південної України останньої третини XVIII – початку ХІХ ст., розкриття ролі цих управлінських відносин в здійсненні імперської політики в регіоні. Методи. У роботі застосовано принципи історизму, науковості, об’єктивності, системності. Використано загальнонаукові та спеціальні історичні методи. У статті застосовані такі спеціально-історичні методи як: синхроністичний, порівняльно-історичний, біографічний. Для дослідження функціонування місцевих органів влади використовувався системний метод. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному розкритті механізмів та особливостей управлінської взаємодії губернаторів та генерал-губернаторів (військових губернаторів) Південної України, відслідковуванні їх змін впродовж останньої третини XVIII – початку ХІХ ст.

Результати дослідження свідчать, що формування в управлінні Південною Україною інститутів губернатора та генерал-губернатора відповідно загальноімперським положенням відбувається в Азовській та Новоросійській губернії в 1774 –1775 рр. З цього часу розпочинається випрацювання моделей управлінських взаємовідносин між цими двома інститутами. З 1783–1784 рр., з поширенням на території Південної України «Установлень з управління губерніями» 1775 р. та призначенням Г. Потьомкіна президентом Військової колегії, важливу роль у комунікації між генерал-губернатором та правителями намісництва та області починає відігравати правитель військово-похідної канцелярії В. Попов. З отриманням П. Зубовим посади генерал-губернатора в управлінні Південною Україною все більшу роль отримує правитель Катеринославського намісництва І. Хорват. Підтримуючи активну комунікацію з генерал-губернатором, він при цьому активно посилював свій вплив в місцевому управлінні. В кінці XVIII ст., з введенням замість генерал-губернатора посади військового губернатора, взаємодія очільника регіону та губернаторів отримає більш бюрократичний характер.