Алгоритмічна риторика: трансформація класичної тріади (етос, пафос, логос) у цифрову епоху

Анотація

У статті досліджено, як змінюються механізми риторичного впливу в умовах цифрової комунікації, опосередкованої алгоритмами. Автор концептуалізує «алгоритмічну риторику» як нову онтологію впливу, що реалізується не через герменевтичний діалог, а через інтерфейсну архітектуру та UX-дизайн як технології суб’єктивації. Центральним об’єктом дослідження виступає феномен невидимого переконання (persuasio invisibilis), яке діє в прекогнітивній темпоральності, заміщаючи автентичну свободу вибору симулякром автономії. Риторичний суб’єкт більше не артикулює дискурс, а проєктує Umwelt – середовище можливих дій. Аудиторія редукується до алгоритмічно керованої реактивності. На основі широкого кола критичних досліджень (Zuboff, Turkle, Ulmer, Eyman, Noble, Finn) виявлено епістемологічний зсув: етос мігрує від біографічної достовірності мовця до алгоритмічної точності передбачення; пафос – від афективного звернення до емоційної сценографії; логос – від аргументативної логіки до машинного обчислення релевантності. Узагальнюючи результати, автор обґрунтовує потребу у формуванні критичної алгоритмічної грамотності – здатності розпізнавати й деконструювати невидимі механізми впливу, що маскуються під зручність, персоналізацію та «автентичний вибір».