Специфіка формування та особливості репатріації Чехословацького корпусу, 1917–1920 рр. (історіографічний огляд)

Анотація

Стаття містить історіографічний огляд зарубіжних досліджень, присвячених формуванню та репатріації Чехословацького корпусу в Росії у 1917–1920 рр. Проаналізовано зміну наукових підходів від героїчного наративу 1920-х рр. та традиційної військової історії до сучасних міждисциплінарних досліджень. Встановлено три історіографічні періоди у дослідженні цієї теми: формування «героїчного наративу» у 1920-х рр., критичне переосмислення у 1960-х рр. та диверсифікацію досліджень після 1989 р.

Результати дослідження свідчать про те, що у чеській історіографії чільне місце посідає фундаментальна праця Я. Папоушека (1928), в якій легіонерський рух розглядається як один із ключових факторів у здобутті незалежності Чехословаччини. Після 1989 р. з’явилися ґрунтовні дослідження К. Пихліка, Б. Кліпи, Д. Заблоуділової та Р. Сака, які поєднали політичну історію з соціальними підходами. Новітні дослідження Я. Новака, Я. Вацуліка, Т. Гавліка, М  Гошека зосереджуються на спеціальних аспектах: правовому регулюванні, гендерних відносинах, організації репатріації та військово-технічних питаннях.

Англо-американська історіографічна традиція бере свій початок з військово-історичних нарисів Б. Г. Бейкера, який розглядав Чехословацький корпус у контексті ширших геополітичних аспектів. Подальші дослідження Дж. Ф. Н. Бредлі спростували радянську концепцію про т. зв. «союзницьку змову» та довели незапланований характер антибільшовицького виступу корпусу в 1918 р. Сучасні американські дослідники (Дж. Мор, Н. Фікслер) переосмислили роль Чехословацького корпусу як квазідержавного утворення та проаналізували роль преси у формуванні міжнародного іміджу легіонерів. Німецькі історики під час вивчення даної проблеми застосовують методи військової антропології, інструментарій гендерних студій, акцентуючи свою увагу на дослідженні колективної пам’яті в дослідженні в процесі формування національної ідентичності вояків Чехословацького корпусу. Центральною тезою їхніх праць стало твердження, що легіонери були «першими чехословаками», відігравши провідну роль у створенні національного міфу.

Проведений аналіз усієї сукупності основних наукових праць свідчить про методологічний перехід від макроісторичних досліджень військово-політичних процесів до мікроісторичних студій окремих аспектів життєдіяльності вояків Чехословацького корпусу (правове регулювання, гендерні відносини, контакти з місцевим населенням). Джерельна база значно розширилася завдяки залученню матеріалів з архівів різних країн та критичному переосмисленню попередніх досліджень. Виявлено перспективні напрями для української історіографії: дослідження присутності вояків зі складу корпусу на українських теренах та компаративний аналіз процесів творення частин Чехословацького корпусу та специфіки формування українських військових з’єднань з числа полонених (зокрема, «Синьожупанною» і «Сірожупанною» дивізіями).