Вірус регресу: Деконструкція пандемічного міфу про загибель Античного світу

Автор(и)

  • А. О. Сошніков доктор філософських наук, доцент, професор кафедри культурологічних дисциплін та образотворчого мистецтва КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради https://orcid.org/0009-0003-1240-6091

DOI:

https://doi.org/10.5281/zenodo.20440483

Ключові слова:

Античність, Римська імперія, пандемія, Юстиніанова чума, деконструкція, Чорна легенда, інформаційне управління, вірус регресу, Фукідід, Прокопій Кесарійського, соціальна інженерія.

Анотація

Мета дослідження полягає у системній деконструкції пандемічних міфів Античності як специфічних інструментів соціально-політичного управління та інформаційного моделювання регресу. Робота спрямована на переосмислення ролі масових епідемій у занепаді Римської імперії через виявлення ідеологічних нашарувань у наративних джерелах та аналіз механізмів легітимації адміністративної деградації через апеляцію до біологічних загроз.

Методологія дослідження базується на міждисциплінарному синтезі історичного ревізіонізму, соціології знання та компаративного текстологічного аналізу. Центральне місце посідає метод деконструкції «Чорної легенди», що дозволяє інтерпретувати пандемію як управлінський конструкт. Робота спирається на принципи кількісного скептицизму, де свідчення античних хроністів верифікуються через зіставлення з археологічними даними, економічними показниками та аналізом ресурсних витрат на масштабні архітектурні проєкти, зокрема на прикладі будівництва Софійського собору.

Результати дослідження демонструють, що описи пандемій у пізньоантичних джерелах (зокрема у Прокопія Кесарійського та єпископа Кіпріана) значною мірою є літературною симуляцією та копіюванням канонічних штампів Фукідіда. Виявлено «архітектурно-економічний парадокс», який полягає у збереженні високої господарської та будівельної активності держави на тлі декларативного вимирання населення. Доведено, що епідемії використовувалися як «інформаційний щит» для прикриття демонтажу складних цивілізаційних структур, зміни ідеологічних парадигм та захоплення організаційного лідерства новими елітами в умовах штучно спровокованого суспільного хаосу.

Наукова новизна полягає у докорінному перегляді ролі пандемій у загибелі Античного світу не як природного фактора, а як специфічного інформаційного механізму легітимації соціокультурного регресу. У роботі вперше застосовано концепцію «вірусу регресу», яка дозволяє інтерпретувати пандемічні наративи як інструмент управління історичною пам’яттю та приховування реальних причин адміністративного й технологічного колапсу. Доведено маніпулятивність пандемічного міфу в системі античного державного піару через аналіз невідповідності між «текстом про вимирання» та реальністю наявного ресурсу.

Висновки підтверджують, що занепад Античного світу був не біологічною подією, а результатом ураження інформаційного поля цивілізації «вірусом регресу». Пандемічний міф виявився ефективним інструментом легітимації переходу до ірраціональних доктрин управління, оскільки дозволяв трансформувати системну деградацію інститутів у «неминуче стихійне лихо». Сучасні археологічні та палеогенетичні дані підтверджують стійкість античної мегамашини, що остаточно виводить тему пандемій з площини медицини у площину технологій соціальної інженерії та масових комунікацій.

##submission.downloads##

Опубліковано

2026-05-29

Як цитувати

Сошніков, А. О. (2026). Вірус регресу: Деконструкція пандемічного міфу про загибель Античного світу. Вісник гуманітарних наук, (19). https://doi.org/10.5281/zenodo.20440483

Номер

Розділ

Філософія